П’ЯТЬ РОКІВ ПЕКЛА

АБО ПРО ЖИТТЯ СИРОТИ НАТАЛІЇ МАЛІКОВОЇ В ІНТЕРНАТІ

В одній з телевізійних програм побачила шокуючу картину: як в інтернатах України знущаються над людьми - інвалідами, старенькими немічними дідусями й бабусями, малими дітками та хлопчиками і дівчатками з обмеженими можливостями.

Це треба було бачити, треба було відчути. Журналістка об'їздила майже всі такі заклади України і показала, як насправді живуть люди за закритими воротами та високими парканами. Їх жорстоко били, бо синці були по всьому тілі, гвалтували, прив'язували ланцюгами, як собак, роздягали догола і кидали, як непотріб, до ранку у холодні підсобні приміщення. А ті, хто був здоровий і мав силу в руках, працювали як раби безкоштовно на дачах і городах керівництва цих горе-закладів.
До того ж ці люди постійно недоїдали, м'ясо та рибу їли по великих святах, оскільки ці продукти відвозили керівному обслуговуючому персоналу та й самим працівникам кухні.
З телевізійного екрана я й побачила Наталю Малікову, яка проживає в Баранівці і в якої нещодавно брала інтерв'ю. Молода, худюсінька жінка розповідала журналістці про те, яке пекло тривалістю п'ять років пройшла вона в Радомишльському психоневрологічному інтернаті.
- Ви не подумайте, що в тому інтернаті всі підопічні душевно хворі, - розповіла мені під час зустрічі Наталя. - Діти, з якими проживали їхні старенькі батьки, не хотіли за ними доглядати, говорили їм, що це установа санаторного типу, де їх будуть лікувати, годувати, мити, прибирати за ними. Були серед цих літніх людей інтелігенти - колишні лікарі, інженери, вчителі.
Потрапляли сюди й сироти, такі, як я, і діти з неблагополучних родин. Були й психічно хворі, які перебували в ізоляторі. Але те, що пережили вони всі тут, як і я, найбільшому ворогу не побажаєш…
У народі кажуть, що Бог дає кожній людині рівно стільки випробувань, скільки вона може витримати. Слухаючи гірку сповідь молодої жінки, я жахалася, що в наш час таке страхіття ще може бути…
- Нашим катом була медсестра Марія Миколаївна Стельмащук, - продовжила свою розповідь Наталка. - Вона нам всім зеленкою хрести на спинах малювала, шваброю била, на ніч зачиняла в так звану кошару - клітку, де підопічні "гуляли" у будь-яку пору року.
Ця жінка зняла з мене халат, залишила в одній піжамі і кинула взимку у той павільйон. Я б там і замерзла, якби мій крик не почула підопічна Анна Янчевська, яка о другій годині ночі пустила мене в приміщення. Температура в мене була до сорока, я думала, що не виживу, та Бог, видно, дав на життя…
Як до тварин зверталася до нас і колишній директор психоневрологічного інтернату Ольга Радіонівна Ігнатова.
- Гей, худобо, пішли, - таке було її звернення до всіх підопічних.
Ми ж працювали всі як воли. З ранку до ночі пасли худобу, доїли її, свиней годували, на полі трудилися. Вирощували картоплю, капусту, буряки, зернові сіяли.
У цієї жорстокої чиновниці ще було кафе, в якому мили посуд її підопічні.
Одну з них, Галю, там п'яні гості й згвалтували. Потім була в Галини вагітність і в неї хлопчика забрали, якого згодом всиновили. Я зараз покажу вам Галю на фотографії.
- Ви не боїтеся про це все розповідати? - запитую Наталю.
- Ні, - чую у відповідь.  - Вам про свавілля в цьому інтернаті всі розкажуть. Я в котельні (коли там ремонт робили) всю стару штукатурку висотою три метри сама обдерла. Хоча сама невисока, та й ще проблеми з серцем маю і нирка часто підводить. А моя напарниця, жінка вже у віці, всю її винесла на вулицю.
- Лягти вдень на ліжко, щоб хоч трохи відпочити, ніхто не мав права, бо покривала забруднимо. Коли несила було ходити, я лягала на килим і лежала, та коли в коридорі чула голос медсестри, схоплювалася, мов ошпарена, - продовжує Наталія. - Жили у жахливих умовах і їли руками. Та найбільшим блюзнірством було, коли там, де ховали підопічних, вирили кістки і поставили вбиральню. Ви це уявляєте собі?! Або й досі не можу забути інший випадок. Дівчину відправили на горище топтати сіно. А вона звідти впала і зламала хребет. Через два дні пекельних мук її не стало.
Життя всіх нас змінилося на краще відтоді, як стала директором Неля Григорівна Довжик. Бо ставилася вона до сиріт, як до своїх дітей, а до старших - з повагою. Зміни дійсно були разючі...
Наталія бере смартфон і показує мені шикарну кімнату відпочинку з квітами, телевізором і комп'ютером. Вражає й велика бібліотека та роботи підопічних - чарівні вишивки і в'язані речі. Показує мені молода жінка й білосніжну білизну на ліжках.
- А як збагатилося наше меню! - з радістю повідомляє Наталка. - Та й прати наші речі почали у сучасних машинах. Покращилося й водопостачання до нашого інтернату. Ми всі ожили нарешті, їздили в ліс, у музей, бували в парку...
- Та цей рай, на жаль, закінчився, - з сумом повідомила Наталя Миколаївна Малікова. - Бо забрали від нас нашу рятівницю Нелю Григорівну Довжик.  Я ж влаштувала вже своє особисте життя. Маю синочка Костика, йому скоро буде два роки, а нещодавно народила й донечку Крістіну, їй зараз два місяці.
При цьому варто зазначити, що Н. Малікова ледве вирвалася з того пекла - інтернату. В останній момент допоміг профільний департамент. Чому п. Охотенко так не хотіла її відпускати? Бо вона один з головних свідків досудового розслідування.
- Мене запросили на телепередачу "Говорить Україна", - продовжує Наталя. - Поїду туди обов'язково і на всю країну розповім, яке пекло довелося пережити мені і всім тим, хто проживав і живе у Радомишльському психоневрологічному інтернаті...
А я у хвилини гіркої сповіді цієї жінки подумала, що ми розповідаємо, знімаємо, пишемо про те, як захистити дитину від насильства в родині, середовищі однолітків, на вулиці. А як захистити сироту в таких ось інтернатах, про який я вже написала? - вже вкотре думаю я.
Кажуть, що роки лікують рани. Але мені чомусь здається, що вони просто притуплюють біль. І приходять на думку слова:

І легко, і нелегко
буть потрібним.
І важко, дуже важко
буть для всіх.
Дитина уподібнена
до хліба.
Топтати хліб -
найтяжчий в світі гріх.


Марія Рудик, журналіст газети "Баранівські факти"
Фото автора


ВІД РЕДАКЦІЇ "ЭХО". Ми вже не раз писали про те, що творилося і твориться в даному інтернаті. Писали й про те, як обирали на посаду директора цього інтернату колишню міліціонершу С. Охотенко. Профільна комісія облради на першому основному засіданні не дала згоди на затвердження С. Охотенко на дану посаду. Тоді керівництво, як мовиться, викрутивши руки, змусило одного з головних лікарів через загрозу звільнення проголосувати "за". Абсолютно незаконно, за відсутності громадських активістів, які були на першому засіданні, відбулося таємне, вже повторне засідання тієї комісії, на котрому з невеличкою перевагою таки було просунуто на розгляд сесії облради цю сумнівну кандидатуру. А коли присутній на тій сесії шеф-редактор "Эхо" В. Яцкевич настійно просив головуючого п. Ширму надати йому слово, той зробив вигляд, що не бачить прохача.
Воістину нахабну позицію зайняв тоді і потім заступник голови ОДА Я. Лагута, котрий на всі кричущі факти, що творилися в цьому інтернаті, цинічно відповідав нашій редакції, що все там, мовляв, на найвищому рівні і директор С. Охотенко мало не ангел...
Гадаємо, що з приходом нової влади ситуація там зміниться на краще. Тим більше, що повне фіаско отримали тамтешні захиснички п. Охотенко, очільники району і довірена особа колишнього горе-президента України П. Порошенка.
Нині ж триває досудове розслідування з приводу перешкоджання журналістській діяльності (з побиттям) нашого кореспондента С. Міхальової з боку С. Охотенко і її чоловіка. Нагадаємо, що наш кореспондент відповідно до закону здійснювала журналістське розслідування з приводу того, чим керувалася С. Охотенко, коли упродовж аж 10 років абсолютно незаконно забрала з інтернату по суті у рабство недієздатну круглу сироту Ірину Бойчук, котра змушена була, за її словами, впроголодь, під шаленим психологічним тиском доглядати в селі престарілих батьків С. Охотенко і поратися по господарству.
До речі, там, в оселі батьків С. Охотенко, вона познайомилася із сусідським хлопцем, котрий з батьками дуже просив Охотенко надати їм опікунство над Іриною і дозволити їй вийти за нього заміж. Тим більше, що Ірина завагітніла від свого коханого.
Що зробила С. Охотенко? Знову проти волі Ірини здійснила ще один злочин: змусила її насильно зробити аборт. Це загальновідомий факт, є свідки. Але з тієї Охотенко, як з гуски вода. Бо ж були тоді вельми високі покровителі. Батьки того хлопця звернулися до суду. Чим це закінчиться - побачимо. Бо вже немає таких покровителів. Повторюємо, на жаль, ні тодішнє керівництво області, ні профільне управління, ні правоохоронці не дали цим ганебним, злочинним фактам належної оцінки. Гадаємо, що в ході нинішнього досудового розслідування вже при новому очільнику облполіції це буде обов'язково зроблено. Наша редакція дану проблему триматиме під найсуворішим контролем.
І насамкінець про вже згадувану в публікації журналістки з Баранівки М. Рудик Наталію Малікову. Скоро в популярній програмі "Говорить Україна" на каналі "Україна" транслюватиметься з цього приводу велика обвинувачувальна передача. Про день і час її трансляції ми повідомимо додатково.
У березні наступного року завершується строк контракту С. Охотенко на даній посаді. Гадаємо, що це може бути здійснено ще й раніше. За рішенням суду. Всупереч отим порохоботам, котрі так уперто, цинічно просували на цю посаду С. Охотенко. До речі, ту, котра, ще працюючи в Радомишльському райвідділі поліції, експортувала автобус з антимайданівцями з Радомишля до Києва для розгону там патріотів-протестувальників.

Баннер
Баннер

Лента новостей

сейчас на сайте

Сейчас 182 гостей онлайн

Газета "Эхо" © 1989-2018. При любом использовании материалов сайта ссылка (для интернет-изданий - гиперссылка) на на http://www.exo.net.ua обязательна
новости житомира