Справді, 20 квітня Володимиру Михайловичу Яцкевичу виповниться три чверті віку.
А чого - всього 75? - запитаєте. Саме з цього запитання я й розпочав інтерв'ю з очільником найтиражніших видань "Эхо".
В. Яцкевич: - Всього 75, мабуть, тому, що я абсолютно не відчуваю, що мені аж три чверті віку. Не відчуваю ні серцем, ні душею. Бо, по-перше, і мій дідусь Максим, і мій батько Михайло прожили під 90 літ. І до глибокої старості зберігали ясний розум і молодечу вдачу, хоч у своєму житті зазнали немало гірких миттєвостей: і голод, і війна, і відбудова зруйнованого господарства...
По-друге, ну як же я можу заносити себе до глибокої старості, коли поряд трудиться стільки заповзятливої молоді, і коли ніколи старіти, бо є улюблена робота, підтримка читачів...
- Якраз за Вашу звитяжну працю на журналістській і козацькій нивах Ви й були удостоєні багатьох почесних нагород: ордена "За заслуги ІІІ-го ступеня", звання "Заслужений журналіст України", "Золотої медалі української журналістики", багатьох церковних і козацьких відзнак. Та й найвище звання генерал-отамана Українського козацтва не за спасибі, гадаю, Вам присвоїли...
- За все це я щиро дякую тим, хто там високо оцінював мій скромний труд. Але не заради нагород я трудився. А заради того, аби подарувати людям дуже цікаві газети, і насамперед захистити обездолених від несправедливості, від окремих зухвалих чиновників. Зокрема, за десять з лишком років існування в наших газетах дуже популярної і водночас дієвої рубрики "З приймальні шеф-редактора видань "Эхо" В. Яцкевича" вдалося допомогти відшукати правду і поставити на своє місце отих зухвалих чиновників тисячам наших полісян. Захищали, захищаємо, й надалі будемо захищати обездолених, бо не завжди вони отримують належний захист від влади.
- Володимире Михайловичу, як Ви вважаєте, у чому ж секрет успіху ваших видань, зокрема, "Эхо" і "Хозяюшки"? А звідси й солідні тиражі?
- Великого секрету тут немає. Необхідно щоденно відчувати пульс життя, цікавитися, що найбільше в даний час хвилює людей. Й про це писати. Пригадую свій перший прихід в якості нового очільника газети "Эхо". Мій попередник особисто озадачував кореспондентів про що кожному з них писати. Я ж вирішив поламати таку традицію. На ту пору скрізь був дефіцит, великі черги, особливо в торгівлі. Отож я й порадив своїм колегам, аби вони ставили в ті довгі черги і чули про що говорять збіднілі люди. Ось вам і злободенні теми для майбутніх публікацій, котрі й зачіпатимуть кожного за живе.
До речі, зазначу, що сьогодні в Україні немає жодної газети, котра мала б 100 і більше тисяч читацької аудиторії. А були часи, коли та ж газета "Порадниця" виходила майже 2-х мільйонним тиражем. По декілька сотень тисяч мали й інші республіканські газети. Сьогодні ж їхні наклади упали дуже відчутно.
У той же час наші видання, а їх офіційно зареєстровано аж чотири, це "Эхо", "Хозяюшка", "Досье 02" і "Телеэхо" мають загальнотиражневий наклад під 70 тисяч примірників. Та й ковідна ситуація не дуже відбилася на зменшенні тиражів наших газет у порівнянні з минулим роком. Це радує, бо значить люди довіряють нам і не дивлячись на фінансову скруту, охоче передплачують, купують вроздріб наші газети.
- Велика заслуга в цьому всього колективу редакції і, насамперед, журналістської братії...
- Абсолютно погоджуюся з вами. І з задоволенням називаю їх імена. Це справжній зубр журналістики Олександр Журавльов, котрий друкується під псевдонімом А. Ковальський; це й журналісти від Бога Юлія Мельничук, Вадим Кіплінг, Денис Данилюк, Світлана Міхальова, Валерій Черниш, мої бойові заступники Юрій Яцкевич, Іван Тичина. Усі вони душу вкладають в рідні газети. А хіба могли б наші видання вийти у світ без активної участі наших технарів: верстальника Олега Іванова, коректора Оксани Пилипчук, оператора комп'ютерного набору Оксани Неборачко, газетних менеджерів Марії Яцкевич, Миколи Музичука, Юрія Яцкевича, здібних працівників бухгалтерського цеху редакції Світлани Ліценко та Антоніни Яцкевич. І, як кажуть, театр розпочинається з вішалки, так і вхід до нашої редакції розпочинається з приємного, ввічливого чергового Івана Осадківського. Щира вдячність також великому загалу наших громадських дописувачів до газет.
Принагідно також щиро подякувати й нашим діловим партнерам: друкарям, поштовикам...
- Розпочалася передплата на друге півріччя. А ситуація у зв'язку з пандемією ускладнюється. Чи вдасться утримати наклади газет?
- Я в цьому жодним чином не сумніваюся, бо ми прагнемо з кожним тижнем робити наші газети ще цікавішими, ще читабельнішими. З оптимізмом дивимося в майбутнє, сподіваючись передусім не на допомогу держави, а на власні зусилля і ресурси.
- Ну що ж, 20 квітня Ви отримали масу поздоровлень від усіх - ваших колег, партнерів, вдячних читачів з пам'ятною датою у Вашому житті. Що б хотіли і усім їм побажати?
- Насамперед мирного неба, воістину козацького здоров'я і здійснення усіх їхніх мрій і сподівань!
Інтерв'ю провів М. ВЕЛИЧУК
