У світі не так і багато везунчиків, хто жодного разу не провів хоча б добу на лікарняному ліжку.
Комусь робили операцію, хтось ламав кінцівки, а ще комусь треба було зробити складну медичну процедуру й залишитися для того, щоб лікарі могли спостерігати стан організму. Але лікарня - це не тільки про здоров’я, а й про спілкування, яке може складатися вкрай по-різному: від початку нових романтичних стосунків до порожньої балаканини сусіда по ліжку, що викликає роздратування навіть через роки. Саме про життя у стаціонарі і йтиметься цього разу.
«ТАМ МОВА ЛИШЕ ПРО ЖИТТЯ І СМЕРТЬ»
Шістдесятидворічна Галина є медиком, а точніше, медсестрою. Її мати й бабуся працювали доглядальницею та санітаркою, а дідусь був фельдшером у рідному селі. Тож можна сміливо сказати, що медицина у нашої героїні є сімейною справою. За багато років праці у неї накопичилося чимало історій, які пов'язані зі спілкуванням між пацієнтами, медиками, й деякі з них Галина погодилася розповісти.
- Галино, ви обрали свою професію тому, що це було частиною сімейного вибору чи за власним покликанням?
- Чесно кажучи, на момент, коли потрібно було обирати, чим займатимуся, я найменше про це думала. Я любила гуляти з подружками, ходити на танці, проводити час із хлопцями. І взагалі я хотіла вийти заміж, але якось не склалося. Після школи пройшла курси доглядальниці й пішла працювати до лікарні, де працювала моя мама. У цілому робота не була для мене важкою, заробіток був невеликим, але вистачало. Проте мама з бабусею усе казали: «Йди вивчись на медсестру, щоб не бути, як ми, молодшим медичним персоналом». Ну, я й пішла. Відучилася і почала працювати спочатку у лікарні, де мама, потім кілька разів міняла місця роботи. Зараз у приватній клініці працюю.
- Чи не пошкодували про свій вибір?
- Зовсім ні. У мене гідна робота, багато знайомих та подруг із цієї сфери. Є можливість підробляти, приїжджаючи до пацієнтів додому. Скажімо, зараз я забезпечую не лише себе, а й доньку із онукою, у неї тимчасово немає роботи. І всім вистачає, ніхто не сидить голодний чи босий.
- Як медсестра, ви постійно працюєте з людьми, багато з ними спілкуєтеся і взагалі, напевно, встигли отримати великий досвід різних життєвих історій. Розкажіть про останню таку, яка вас зачепила.
– У мене була пацієнтка, ходила на уколи й крапельниці. Вона багато розповідала про своє життя. Її товариськість легко пояснюється – вона приймала антидепресанти. Хочу сказати, що то страшна штука. Люди їх п'ють і більше ніколи не можуть без них нормально жити. Ця жінка сама розповідала, що якось вона випадково забула прийняти свої таблетки день чи два. Каже: «Ходжу я по дому, і не розумію, що зі мною коїться, – усе валиться з рук, хочеться лізти на стінку від якоїсь незрозумілої туги. І тут я дивлюся на дату в телефоні й розумію, що пропустила прийом таблеток. Прийняла - і все як рукою зняло, знову стала людиною». Жах, згодні? Так ось, вона розповідала, що колись давно потрапила на лікарняне ліжко, де з одного боку лежав її майбутній чоловік, а з другого чоловік наступний.
- Наступний за першим?
- Так, на той момент вона ще знати їх не знала.
- А хіба кладуть в одну палату чоловіків та жінок?
Повну версію матеріалу читайте у свіжому номері газети "Эхо"
Оформити передплату можна у відділеннях поштового зв'язку, на доставних дільницях або у вашої листоноші.
Також ви можете всього за кілька хвилин оформити та оплатити банківською карткою передплату, скориставшись сервісом Укрпошти "Онлайн-передплата".
